Сьогодні рівно два роки, як армія росії вторглася в Україну. За цей час, ми, ймовірно, пережили один із найскладніших періодів в історії. В цій статті WomanEL розкаже, який відбиток війна залишила за цей час на культурі та ідентичності українського народу.
Впродовж цих двох років російська агресія створила складну реальність для України, об’єднуючи країну в боротьбі за свою свободу та територіальну цілісність. Народ України виявив величезну витримку та силу духу, вистоявши на фронті в обличчя ворожих загроз і перейшовши через великі втрати та труднощі. Цей період в історії країни визначається рішучістю та пошуком шляхів до відродження та мирного майбутнього.
Національна ідентичність виражає відчуття приналежності особи до конкретної нації, об’єднуючи елементи культури, мови, історії та інших аспектів, які формують унікальний характер та самосвідомість цієї особи. Культурна спадщина українського народу, це історія, яка жила б вічно, якщо б не одне «але» … у нас хочуть це забрати.
Протягом двох років війни було пошкоджено або повністю знищено значну частину української культурної спадщини під час вторгнення, включаючи Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Музей Ханенків, Київську картинну галерею, Національну філармонію України, Наукову бібліотеку Максимовича та Київський міський Будинок учителя. Наша скорбота через ці втрати та розуміння причин їхнього ставлення ясні: їхня мета – знищити українську культуру та ідентичність.
У сучасній обстановці в Україні важливо розуміти, що культурне винищення стає ключовою стратегією російської агресії. Ця стратегія спрямована на зміну та підкорення української ідентичності. Маніпуляції та фальшиві заяви відображають намагання впливати на сприйняття української історії та культури.
Прагнення путіна знищити українську культуру викликало протилежний ефект. Українська ідентичність відродилася під час Революції Гідності у 2014 році та після окупації Криму та частин Донецької та Луганської областей. Цей період свідчить про процвітання культурного життя українців, що виявилося в життєздатності культурного сектору, підтримці демократії та прав людини, а також військових зусиллях. Культура та фізичне виживання стали взаємопов’язаними.
Так, ця іронія виразно відзначається. Спроби росії знищити українську культуру викликали сильний рух самовираження та підтримки української мови. Нові твори, нові пісні, вірші, поезії, незалежно від жанру, виражають силу та витривалість українського народу. Це стає ефективним засобом протистояння російській агресії та збереження гуманітарного доробку в умовах кризи.
Історія показує, що російська влада мала довготривалі зусилля у запереченні, асиміляції та знищенні української культури. Протягом останніх трьох століть українські мислителі, письменники, лінгвісти, митці та вчені стикалися з різними формами репресій, такими як заборона україномовних видань, культурних товариств, а також заслання чи ув’язнення публічних інтелектуалів. Ці спроби не тільки не призвели до зникнення української культури, але, навпаки, підкреслили її стійкість та важливість для українського народу.
Ця воєнна реальність справді завдає значної трагічної шкоди українській культурі. Творці та працівники стають жертвами фізичних поранень, загибелі близьких, втрати домівок і руйнування творчих просторів. Російські атаки не лише призводять до численних жертв серед культурних діячів, але і знищують значущі місця для українців, де вони насолоджуються та відчувають свою культуру. Деякі з цих нападів були вчинені намірено та цілеспрямовано, як, наприклад, на Маріупольський академічний облмуздрамтеатр, що приховував сотні мирних мешканців, включаючи дітей, коли в березні 2022 року російська авіація скинула на нього дві бомби. В Київській області в перші дні російського штурму ракета вразила Іванківський історико-краєзнавчий музей, підпаливши його – це була єдина будівля в селі, яка постраждала за весь період конфлікту. Ситуація, коли навіть творча робота відступає перед потребою виживання, відображає глибокий вплив війни на культурне виробництво та споживання.
Українські артисти, письменники, поети, художники та захисники культури виявляють вражаючу стійкість перед викликами цього жорстокого конфлікту та атак на українську культуру. Багато з них черпають силу з глибоких зв’язків з українською культурою та активно вивчають нові способи творення та просування культурних ідей. Письменники ведуть воєнні щоденники, літературні читання у книгарнях відбуваються на фоні сирен повітряної тривоги, концерти зірок в метрополітені, який виступає як бомбосховище. Культурні ініціативи, які були випущені перед початком війни, зараз знаходять своє вираження в бомбосховищах.
Виживання України як країни та народу тісно пов’язане з виживанням її культури і ідентичності, і ми відчуваємо важіль цього відповідального завдання. Ідентичність завжди залишається в етапі становлення: коли її відстоюють люди, вона неперервно еволюціонує, збагачується новими елементами чи втрачає окремі складові. Українці не обмежують свою відданість лише воєнним зусиллям; вони також активно сприяють економічному, соціальному та культурному розвитку своєї країни. Це виявляється в роботі на благо громад, підтримці місцевих ініціатив та розвитку освіти, що разом створює міцний фундамент для сучасної української державності.
Якщо поставити крапку зараз, можна відзначити, що українське суспільство переживає позитивні трансформації: спрямованість на солідарність, єднання навколо спільних цінностей та глибока свідомість власної ідентичності позначають на значущий позитив у нашому розвитку.
Дуже актуальна тема зараз: ментальні проблеми війни. Дізнайтеся, чи зріс запит на психологічну допомогу серед українців у 2023 році.
