Свою Україну любіть.
Любіть її… Во врем’я люте.
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Т.Г.Шевченко
Майже в кожному вірші чи оповіданні Тарас Григорович Шевченко оспівував свою рідну Україну.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра…
Т.Г.Шевченко
Під час кожного заслання Кобзар дуже тужив за Батьківщиною. Уночі, коли всі наглядачі засинали – він писав. Писав про любов, писав про важку боротьбу, про нелегку долю, про завтрашню надію, про перемогу над російською імперією, яка вже тоді запустила свої пазурі до квітучої та сильної України.
Шевченко не боявся висміювати царів, хоча знав яке покарання отримає. Натомість описував свою рідну землю, її краєвиди, поля, сади. Усі його твори пронизані справжньою любов’ю, ніжністю та вірою у майбутнє.
Тараса Шевченка намагалися винищити. Викорінити любов до своєї країни-неньки. А він на зло усім ворогам, попри смуток й біль, писав про помсту, яка обов’язково дійде до кривдників українського народу.
…не втечете
І не сховаєтеся; всюди
Вас найде правда-мста; а люде
Підстережуть вас на тоте ж,
Уловлять і судить не будуть,
В кайдани туго окують,
В село на зрище приведуть…
Т.Г.Шевченко
До останньої хвилини життя Тарас Григорович Шевченко гордо казав, що він – Українець з великої літери. За згадку про Україну – його катували. Навіть стоячи на колінах, принижений та побитий, він усе одно, пошепки промовляв хто він.
Нині, Тарас Шевченко вільно гуляє містами нашої країни, живе серед нас, в кожному з нас надихає на боротьбу із ворогом. Кобзар з нами з малечку, вивчаючи його твори у школі чи споглядаючи на його пам’ятник – бойовий дух Шевченка, який жодного разу не опустив руки і не піддався наклепам про Батьківщину, дозволяє не забувати за що ми боремося.
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Т.Г.Шевченко