Безжальна війна триває. Велика кількість українських військовослужбовців та цивільних знаходиться в полоні у нелюдських умовах існування. У великих містах України щотижня проходять акції на їх підтримку. WomanEL запитав ведучу Мілу Єрємєєву про її досвід відвідування таких акцій та їх важливість в сучасних реаліях.
Ви часто відвідуєте акції на підтримку українських військовополонених та цивільних. Як ви вважаєте, на скільки це впливає на результат щодо обмінів у сучасних реаліях?
– Я намагаюся відвідувати такі акції якомога частіше. Це передусім важливо для того, щоб люди не забували, що війна триває і не вщухає біль за наших хлопців і дівчат, які поки що знаходяться у російському полоні. Дуже хотілося б, щоб ці акції відчутно впливали на результат щодо обмінів. А також я вважаю, що це дає поштовх до свідомості людей. Щоб ми усі не забували, завдяки кому ми маємо можливість жити, працювати та допомагати. Це все завдяки нашим захисникам і захисницям, які знаходяться поки що, знову ж таки, як я багато наголошую, а також цивільних, які також поки що знаходяться в російському полоні.
Як ви оцінюєте реакцію громадськості на акції з підтримки полонених?
– Вперше бувши на такій акції і дотепер, це викликає у мене суцільні мурахи. Мене вразило те, наскільки наші люди об’єднані та свідомі. На цих акціях можна зустріти і людей без кінцівок, і з обмеженою рухливістю, і людей, що доєднуються до акцій з домашніми улюбленцями, та діток, зокрема і тих, чиї батьки в полоні. Я пишаюся реакцією громадськості, адже є люди, які, не знаючи про дату та місце проведення, також долучаються, навіть випадково побачивши. Також люди, які підтримують учасників гудком автомобіля. Це все суцільна взаємодія та синергія людей. І навіть якщо ви не маєте змогу бути присутніми на акціях фізично, але підтримуєте їх у соцмережах, публікуючи фото, відео та інші доступні матеріали, це також дуже важливо і я дякую вам за вашу небайдужість.
Які емоції ви відчуваєте під час участі в акціях на підтримку військовополонених та цивільних?
– Я зустрічаю дуже багато своїх знайомих, а також знайомлюся з багатьма військовими, з якими досі вдавалося спілкуватися лише через соцмережі. Я публікую збори, потім вони до мене підходять і кажуть: «Це я вам писав, ви нас підтримали, дякую», і це надзвичайно приємно. Саме на такій акції я ближче познайомилась з українським захисником, який захищав Маріуполь і більш ніж 10 місяців пробув в полоні, Іллею на позивний «Смурф». Та з яким ми нещодавно запустили великий збір і голосом якого я стала, щоб забезпечити потреби підрозділу СБУ ЦСО «А» на суму одного мільйона гривень.
«Смурф» розповідає:
Коли я повернувся з полону, мені було дуже приємно бачити, що нас чекали, за нас кричали і боролися. Тому після відновлення я одразу долучився до підтримки військовополонених, бо розумію, наскільки хлопцям буде приємно бачити, що їх чекали
і за них боролися.
Усі ці люди є надзвичайно сильними і сміливими, і я пишаюся їхньою боротьбою, які незважаючи ні на що, продовжують боротьбу за звільнення своїх побратимів із ворожого полону. Тому, на такі акції обов’язково потрібно приходити. Вони проходять щонеділі у Києві, та в інших містах України. Актуальну інформацію ви завжди можете знайти на сторінках у соц. мережах Асоціації родин захисників «Азовсталі». Я буду рада познайомитися із кожним з вас!
Які варіанти ви бачите для залучення більшої уваги до проблем полонених у
суспільстві?
– Я бачу лише один варіант. Кричати, кричати і ще раз кричати. Потрібно постійно нагадувати оточенню, що не можна мовчати і просто сидіти й дивитися на все те, що відбувається навколо. Наше завдання і головна мета – це об’єднатися і боротися за тих, хто боровся за Україну, за нашу землю, за наші міста, за кожного з нас.
Повномасштабне вторгнення триває вже понад 700 днів. Як ви оцінюєте, чи змінилося українське суспільство за цей час та яким чином?
Ви знаєте, я помітила таку особливість, що українське суспільство постійно знаходиться на якихось емоційних гойдалках. І хоч наше ментальне здоров’я вже частково втрачено, ми усі тримаємось. Якщо заходити у соцмережі, то у нас постійні дискусії та звинувачення одне одного, а виходячи, наприклад, на акції підтримку військовополонених, то ти розумієш, що наше суспільство продовжує бути консолідованим попри все. Ми так і живемо. Але якщо описати одним словом, як змінилося українське суспільство, то воно змінюється щоденно. Але все ж таки ми маємо не забувати, що в нас є одна мета – бути незмінними у своїй позиції та у своїй боротьбі.
На вашу думку, що кожен з нас може робити прямо зараз, щоб допомогти нашій
країні вистояти в цей надскладний час?
– Буду банальною, але підтримувати одне одного. Це дуже важливо. Просто обійняти, зателефонувати, не відкладати важливі речі на потім, не займатися прокрастинацією, ну і за замовчуванням донатити, допомагати усім, чим можна. Хтось створює БПЛА, хтось плете сітки або готує їжу для військових, а хтось може щоденно допомагати армії якимись грошима. І повірте, що навіть невелика сума може вплинути на ситуацію,кожна гривня – важлива. Ми усі, як одна величезна машина, у якій кожен працює на своєму місці. І не соромитися звертатися за потреби за допомогою до спеціалістів, як,
наприклад, психологів або психотерапевтів, які допоможуть розв’язати проблеми, які ми не в змозі подолати самостійно.
Які ваші плани на майбутнє? Як ви плануєте використовувати свою публічність
далі?
– Якщо раніше ми боялися планувати на найближчі тижні, не говорячи вже на місяці
вперед, то завдячуючи нашим військовим і їхній безупинній боротьбі, зараз ми плануємо, знаємо, що все буде добре, і ми знаємо, що завтра точно буде. Так, воно може бути з частими тривогами, з різними новинами, але саме в цьому наша сила, що попри все – ми стоїмо і усвідомлюємо, як багато від нас залежить. Якщо ми не будемо планувати, то хто тоді буде цим займатися? Хто, якщо не ми?
Як я буду використовувати надалі свою публічність? Буду продовжувати робити усе, що
я можу. Якщо в мене є можливість закрити збір, я це роблю, якщо в мене є можливість допомогти гуманітарно мамам і діткам, то я це буду робити і надалі. Мені пощастило, що в людей є довіра до мене і таким чином я можу бути корисною. Вірю, що разом ми подолаємо всі перешкоди та усіх ворогів.
Послухайте мотивуючу пісню від BULVAR LU: гімн незламності українських полонених.