Як батьки, ви цілком природно вважаєте, що ваша дитина особлива. І хоча іноді це може здатися хорошим моментом, іноді – не дуже. Ви коли-небудь підозрювали, що поведінка вашої дитини трохи інтенсивніша, ніж в інших дітей?
Або ви коли-небудь засмучувалися, що тактика виховання, яку ви бачите в Instagram, не працює у вашому власному домі? Якщо так, то, можливо, у вас є дитина, яку дитяча психологиня й авторка докторка Беккі Кеннеді називає дитиною, що глибоко відчуває все навколо себе. WomanEL розповість усе, що потрібно знати про це явище.
Що ж таке дитина, яка глибоко відчуває?
Експертка з виховання дітей із покоління мілленіалів Беккі Кеннеді просить вас не хвилюватися, адже у неї теж у сім’ї є дитина, яка глибоко відчуває. Ось як зрозуміти, що і ваша до них належить:
- Загострення відбуваються частіше, інтенсивніше й тривають довше. Це діти, які дійсно відчувають почуття від 0 до 60, і здається, що вони закочують істерики інтенсивніше, частіше та довше, ніж інші діти.
- Типові стратегії виховання не працюють. Ви прочитали всі книжки і подивилися ТікТок. І все ж щоразу, коли ви намагаєтеся «назвати почуття» або зробити те, що так добре працювало з вашою старшою дитиною, це засмучує вашу молодшу дитину ще більше.
Останнє явище доктор Беккі називає «стратегіями вхідних дверей», і вони не працюють із дітьми, які глибоко відчувають, – це коли ми звертаємося до дитини безпосередньо, називаємо чиїсь почуття або говоримо: «Гей, я хочу тобі допомогти». Наче ми перебуваємо просто біля вхідних дверей. Ці діти, коли ви застосовуєте будь-яку стратегію «вхідних дверей», зачиняють двері перед вашим носом.
Чим відрізняються діти, які глибоко відчувають, від інших?
Ключ до підтримки вашої дитини, каже доктор Беккі, – це розуміння того, звідки беруться емоції. У дітей, які глибоко відчувають, вразливість сусідить із соромом. Тому, коли вони почуваються вразливими – тобто спотикаються і падають, роблять помилку, не знають, що щось має статися, програють у настільній грі, – це вразливе почуття. І оскільки ця вразливість така ганебна для дитини, яка глибоко відчуває, вони вибухають. Вони сприймають свої почуття як напад на своє тіло, тому й відповідають атакою.
Отже, як же мені найкраще підтримати свою дитину?
Ось що не варто робити: коли у вашої дитини відбувається мегареакція на щось, виникає спокуса спробувати допомогти їй у цей момент. І коли почуття вашої дитини загострюються, і вона відкидає вас, ви можете вирішити залишити дитину в спокої («добре, якщо тобі не потрібна моя допомога, тоді я просто піду!»).
Але це, за словами доктора Беккі, підтверджує їхні найгірші побоювання – що вони дійсно такі погані, як їм здається. Натомість експерт рекомендує сісти з ними і дати їм зрозуміти, що ви не боїтеся їхніх сильних емоцій. І як же це виглядає?
Припустимо, ваша дитина вдаряється об стіл і кричить: «Дурний стіл, я хочу викинути цей стіл!». Хоча інстинкт підказує вам, що потрібно поспівчувати їй і пояснити, що стіл ні в чому не винен, доктор Беккі рекомендує набагато простіший підхід.
У такій ситуації не можна нічого говорити, оскільки високий рівень сорому. Так, ви дійсно просто сидите і нічого не робите (обійми або фізична розрада часто можуть загострити їхні почуття), окрім того, що спокійно кажете собі, що ви можете впоратися з цим. Важливо бути поруч, тому що ваша присутність фактично говорить їм: «Ти в безпеці, я поруч, і я можу витримати тебе, навіть коли ти такий, тож ти не такий уже й поганий, зрештою».
Що робити, якщо дитина влаштовує істерику і які взагалі є види істерик – читайте в цьому матеріалі.