Деякі книги не просто захоплюють – вони зупиняють час, пише WomanEL. Такі, що читаєш, затамувавши подих, ніби хтось поруч розповідає щось сокровенне. Цього літа вийшли саме такі 3 нові романи українською — глибокі, різні за темами й атмосферою, але кожен з них вартий уваги.
«Балерина в Аушвіці», Едіт Еґер («Книголав»)
Танцювати, коли поруч – війна. Мріяти про Олімпійські ігри, коли тебе заганяють у вагон до Аушвіцу. Маленька угорська дівчинка Едіт ще не знає, що одного дня розповідатиме свою історію мільйонам людей по всьому світу.
Цей — адаптація відомої книги «Вибір», яку авторка створила для підлітків. Але читається вона так, що дорослий ловить себе на думці: «Чому я не знав про це раніше?» Едіт і її сестра вижили в Аушвіці, підтримуючи одна одну. Історія не лише про жах, а й про любов. Про людину, яка танцює всередині себе, навіть коли навколо — колючий дріт.
«Близькості», Кеті Кітамура («Лабораторія»)
Вона — перекладачка, але мовчить більше, ніж говорить. Гаага, суворе місто, де правосуддя має власний ритм. Між сесіями в Міжнародному суді, кавою з одруженим коханцем і новинами з дому, вона намагається розібратися в собі. І водночас — у свідченнях, які перекладає для обвинуваченого в геноциді.
«Близькості» — роман , у якому все сказане має підтекст. Кожна фраза ,як межа між довірою й холодом. Це історія про відстані між людьми, які здаються поруч. І про світ, у якому складні питання не мають простих відповідей.
«Ті, що вірили», Ребекка Маккай (Artbooks)
Чикаго, 80-ті. Молодий куратор Єль Тішман має шанс увійти в історію мистецтва, якщо отримає для своєї галереї унікальну колекцію картин. Але навколо вже давно не тільки про мистецтво — вірус СНІДу викошує ціле покоління. Після похорону друга Єль починає розуміти, що у світі залишилося занадто мало людей, з якими можна просто побути мовчки.
Через три десятиліття в Парижі його подруга Фіона — єдина, хто пам’ятає. І єдина, хто ще здатна шукати сенс у тій хвилі втрат. Маккай майстерно показує, як пам’ять про минуле формує наше сьогодення. Це роман про любов і про віру. Не в бога чи науку, а в себе, у близькість, у людяність, коли все навколо сиплеться.
Ці книги не треба читати швидко. Їх хочеться притримати, подумати, згадати власне. Влітку, коли ми нарешті маємо час дихати трохи вільніше, такі тексти — найкращий спосіб відчути не лише сюжет, а й себе.
Також дізнайтесь, що читає сучасний Київ: 5 книжок, які вибирають мешканці столиці.