Кіноестетика slow food: 5 фільмів для тих, хто прагне до кращого життя

Приготування їжі з погляду концепції «слоу фуд» являє собою справжнє мистецтво. Поєднання різних інгредієнтів для того, щоб отримати щось інше, нове чи вже добре знайоме, але якісне й корисне. Те ж саме стосується й створення фільмів, особливо якщо це кіноестетика slow food.

WomanEL знає, що створювати таке кіно потрібно зі смаком, не поспішаючи та зберігаючи гармонію. Режисерів чекають певні складності, адже недостатньо просто красиво показати готову страву, прикрашену вишенькою. Необхідно ще створити настрій, щоб глядач, не маючи можливості куштувати смак і нюх, перейнявся духом slow food через екран.

«Свято Бабетти», 1987

Зворушливий данський драматичний фільм, знятий за мотивами оповідання Ісака Дінесена. Дія фільму розгортається в суворій та ізольованій протестантській громаді Данії 19-го століття.

Картина досліджує теми віри, прощення та  сили однієї незвичайної трапези. Історія зосереджена навколо двох літніх сестер, Мартіни та Філіпи, які живуть життям тихої побожності та відданості своєму покійному батькові, шанованому священнослужителю.

Їхній світ — це світ рутини та обмежень, позбавлений матеріальних задоволень і зосереджений на духовній аскезі. Проте їхнє життя несподівано змінюється з приїздом Бабетти, таємничої біженки з охопленої війною Франції. Найнята на посаду економки, Бабетта приносить із собою нотку елегантності та натяк на життєвий досвід, що різко контрастує з простим існуванням сестер.

«Як вода для шоколаду», 1992

Мексиканський драматичний фільм з елементами магічного реалізму від режисера Альфонсо Арау. Він поєднав захопливу суміш любові, втрати, кулінарної магії та незламної сили родинних зв’язків.

На тлі Мексиканської революції фільм розповідає історію Тіти, наймолодшої доньки родини Де ла Гарса. Вона пов’язана давньою сімейною традицією, що забороняє їй виходити заміж. Кулінарні витвори Тіти мають магічну властивість, відображаючи її сильні емоції та впливаючи на тих, хто їх куштує. Страви Тіти викликають сміх, сльози і навіть афродизичний ефект, що робить її силою, з якою слід рахуватися на кухні.

«Їж, пий, чоловік, жінка», 1994

Тайванська комедійна драма 1994 року режисера Енга Лі, що стала своєрідним дослідженням сімейної динаміки, мінливості традицій та універсальної мови їжі. Фільм запрошує глядачів у вишукану подорож кулінарними традиціями. Кожна страва перетворюється на ретельно продумане видовище. Від киплячого бульйону до ніжних пельменів їжа стає центральним персонажем і символом глибоко вкорінених сімейних звичаїв та невисловлених емоцій, що киплять під поверхнею.

Тайванська столиця Тайбей, початок 90-х років минулого століття. Щонеділі вдівець і батько трьох дорослих дочок Чу організовує сімейну вечерю зі стравами, загальна кількість яких не менше 30. Поки глава сім’ї зайнятий приготуванням на кухні, члени сім’ї мовчать, кожен про своє.

За сорок років роботи на кухні, Чу дізнався про всі тонкощі національної кухні і весь цей час оберігав секрет супу з акулячого плавця. Тепер він шеф-кухар дорогого ресторану, але, незважаючи на досягнутий успіх, смак до їжі починає згасати. Разом із цим він і сам усихає на очах.

Його доньки обрали свій шлях. Одна працює вчителькою, друга – помічником директора в авіакомпанії, третя – у забігайлівці. Усі вони по-різному ставляться до їжі. Для Чу це насамперед неспішний і прекрасний ритуал, схожий на мистецтво. Для його дітей – їжа нашвидкуруч, закусити і скоріше бігти далі. Ставлення до їжі визначає їх погляди на життя, сім’ю та чоловіків.

«Тост», 2010

С. Дж. Кларксон зняла фільм з автобіографічної книги кулінара Найджела Слейтера. Це зовні спокійна та розмірена кінострічка. Усі пристрасті та драматичні переживання героїв заховані дуже глибоко. Але разом із цим напруження якимось чином пробивається назовні, роблячи з фільму пронизливу історію, що залишає позитивні емоції після перегляду.

Вулверхемптон, 1957 рік. Маленький Найджел Слейтер росте у сім’ї, де свіжій їжі надають перевагу консервам. Єдине, що вдається його мамі – тост, тож не дивно, що хлопчик марить пастою Болоньєзе. Його мрії якось збуваються, але так, як не могли наснитися навіть у страшному сні.

Мати вмирає, а Найджел має жити з батьком, з яким у нього ніколи не ладналися стосунки. І ось тут на сцену виходить економка Джоан Поттер, що прагне зайняти місце його матері і має кулінарні таланти. Найджел, який звик бути за кулінарним столом попереду всіх, зустрічає суперницю, з якою можна змагатися.

Він її практично ненавидить, і разом із цим його до неї тягне. Ця гра і зробить його тим, ким він у підсумку стане – всесвітньо відомим кухарем. А ще хлопець має й письменницькі здібності, адже сценарій до фільму написав він сам.

«Ланчбокс», 2013

Індійський драматичний фільм 2013 року від сценариста і режисера Рітеш Батра. Це зворушлива історія про малоймовірний зв’язок, який розквітає завдяки несподіваній доставці помилково загубленого ланч-боксу. Дія фільму розгортається у галасливому мегаполісі Мумбаї, де досліджуються теми самотності, людських зв’язків та здатності їжі долати соціальні розбіжності.

Дрібниці роблять цей фільм унікальним. Його сценарій дуже літературний, збудований на паперових листах. Знімати його було дуже важко. Тут допомогли дрібниці — однакові рухи, незрозумілі звуки та дуже індійська музика, написана німцем, становлять магічну палітру.

Бере фільм і своєю екзотикою, все ж таки Індія — дуже загадкова країна. Спочатку автором планувався документальний фільм про систему доставки їжі, і завдяки цій основі Мумбаї виглядає у картині дуже різноплановим містом, в якому одночасно існують різні часи…

Також пропонуємо переглянути кіно з присмаком осені та дізнатися про 3 атмосферні рецепти з улюблених фільмів.