У сучасному світі люди зазвичай асоціюють горе і скорботу з буквальною смертю, але існують також різні її види, які не мають нічого спільного з похоронами. Є скорбота, що виникає внаслідок публічної мінімізації або невизнання втрати, коли ми не почуваємося достатньо комфортно, щоб показати свої емоції зовнішньому світові, а іноді й самим собі. Вона часто з’являється у батьків. Їм здається, що вони втрачають себе, коли стають батьками.
Оскільки ми часто не знаємо, як визнати складні емоції, пов’язані з серйозними життєвими переходами, ми часто залишаємося без підтримки, намагаючись примиритися з тим, що ми можемо відчувати смуток, злість, образу або втрату, коли народжуються діти, яких, як ми знаємо, ми хотіли. Тому ми повністю занурюємося в нову роль і відрізаємо себе від того, ким ми були раніше. Попередження про спойлери: це не працює. Але не хвилюйтеся, не все втрачено. Про це важливе явище, як скорбота за колишніми «я», і хоче поговорити WomanEL.
Як скорбота про втрату себе може змусити нас почуватися неповноцінними
Як пише авторка Рейчел Каск у своїх мемуарах «Робота всього життя: як стати мамою», багато батьків знають, що таке не відчувати себе собою, коли вони з дітьми, і водночас вони не відчувають себе собою, коли вони без них. Це лякає і збиває з пантелику.
Коли ми перебуваємо в процесі змін, ми зазвичай зосереджуємося на тому, що від нас вимагається зараз, замість того, щоб звернути увагу на те, що ми залишаємо в минулому, щоб втілити цю нову роль або спосіб життя.
Нормалізуйте скорботу
Горе/скорбота – це емоційне і нормальне переживання, яке слідує за втратою. Ставши батьками, можна багато чого набути, але за своєю природою зміни вимагають втрат – обміну між тим, що ми отримуємо, і тим, від чого ми відмовляємося. Багато хто з нас вважає, що від втрат потрібно «йти», а не шанувати їх.
У капіталістичній культурі, де цінується те, що ми робимо, і швидкість, з якою ми це робимо, у нас немає місця для того, щоб сповільнитися і відчути. Нам кажуть, що потрібно інвестувати в прогрес, а в русі вперед, у процесі виховання дітей, легко відключитися від того, що ми залишаємо позаду.
Ви не зобов’язані залишатися такими ж, якими були; життя змінило вас, але збереження зв’язку з тими частинами вас, які мали значення до того, як ви стали батьком, дає змогу вам підживлювати всі відчуття життя всередині вас. Щойно ми починаємо орієнтуватися на закінчення, пов’язані зі становленням, це дає нам змогу прояснити, про що ми насправді сумуємо, і накласти шов.
Чи сумуєте ви за свободою, спокійним часом, за тим, як ви рухалися, за активним сексуальним життям? Звідси можна вирішити, чи хочете ви якимось чином інтегрувати цю емоцію або досвід у своє життя, чи визнати, що на цей момент це залишиться в минулому.
Зрозумійте процес трансформації
Батькам, зокрема, надсилають неоднозначні сигнали: з одного боку, нам кажуть, що ми маємо «повернутися» до тих людей, якими були раніше, а з іншого боку, від нас чекають, що ми відмовимося від себе і повністю приймемо потреби наших дітей. Але світ – це не чорне і біле. У реальності трансформаційний процес куди складніший.
Будь-який перехід, навіть найвдаліший, викликає тривогу, смуток і страх: ми залишаємо щось знайоме і переступаємо межу, що веде в невідомість. Що було б, якби ми очікували, що пошуку відповіді на запитання «Хто я тепер?» передуватиме вибоїста дорога, повна проб і помилок?
Сама боротьба за те, щоб знайти золоту середину між собою і своїми дітьми, допомагає нам стати тими людьми і батьками, якими ми повинні бути. Візьмемо, наприклад, метелика: йому доводиться боротися, щоб вибратися з лялечки. Якщо людина втручається, щоб «допомогти» метелику вибратися швидше або легше, він не нарощує необхідні для виживання м’язи на крилах. Це скорочує тривалість життя метелика і гальмує його розвиток.
Знайте, що ці переговори між визначенням того, що правильно для вас і що правильно для ваших дітей, є нормальною частиною шляху розвитку батьківського потенціалу і важливою частиною важкої роботи з любові до себе і дітей одночасно.
Тримайтеся за ті частини, які є вами
Можливо, дослідження своєї скорботи приведе вас до того, що ви віддали більше, ніж могли б віддати. Існує хибна думка, що самопожертва – це те, що необхідно для того, щоб бути уважними батьками, що відмова від себе призведе до кращого виховання дітей.
Психологиня Гаррієт Лернер називає це поняття де-селфінгом, коли одна людина поступається і погоджується робити більше, ніж належить, і, таким чином, втрачає зв’язок із власними вподобаннями та здатність робити вибір з урахуванням власних інтересів.
Хоча іноді відкладати свої потреби вбік корисно, коли ми прибираємо себе (свої почуття, переконання, ідеї) зі стосунків, ми створюємо загрозу для зв’язку, а не підживлюємо його. Відмова від основних частин себе, відрив від того, що робить вас самим собою, швидше перешкоджає зв’язку з дитиною, ніж зміцнює його.
Задоволення цих потреб (активніше спілкування з друзями, поїздка в нове місце, нові сексуальні контакти) може дозволити вам бути емоційно живим як батькам. Це було вже не те, що раніше, але ви відчуєте себе єдиним цілим – гармонійне злиття минулого і сьогодення.
Створіть нові ритуали та переживання
Частиною процесу подолання скорботи є створення ритуалів, які вшановують втрачене і звільняють місце для майбутнього. Корисно запитати себе:
- Які нові пригоди я хочу пережити в цей момент мого життя?
- Які з них я хочу розділити зі своєю дитиною, а які – отримати сама або з іншими?
- Які ресурси мені необхідно задіяти, щоб зберегти найбільш значущі частини себе?
Пам’ятайте, що це не егоїзм. Збереження себе як особистості дасть змогу і вашій дитині не зробити тих самих помилок у майбутньому зі своїми дітьми.
Цікаво дізнатися, що приблизно повинна вміти робити дитина до 4 років? Прочитайте думку педіатра.